це б камінь скинути з душі
на путівці розгрузлім
аби ходили по соші
хоч тіні давніх друзів
і не топилися в багні
юначих літ надії:
мож по дорозі кам’яній
вість благосна надійде
бодай в оцю останню мить
зневіри та одчаю
душа якій не відщемить
до радості причалить
з душевних каменів мощу
крізь багнища дорогу
чужі провини сам прощу
свої – несу до Бога
- Наступний вірш → Іван Низовий – Дочка. Пошук порозуміння
- Попередній вірш → Іван Низовий – Той поїзд переслідує мене
(Оцінок ще немає)