Давно нічого не писалось
В ці дні недужому мені –
Прикупчувалось і втрясалось
На дні свідомості, на дні
Мого пригніченого серця.
І раптом – вибухло! Пишу,
Все накопичене до денця
Назовні виплеснуть спішу,
Допоки не перегоріло,
Не витекло і не втекло,
На попіл не перезоріло
Й на порох не перецвіло.
Пишу – відзвітувати мушу,
Тому й над формою не б’юсь.
Пишу, як Бог поклав на душу.
А суду смертних – не боюсь.
