З дня народження я безбатченко:
Батька вбито десь на війні…
“На тім світі колись побачитесь”, –
Сам Господь обіцяв мені.
Доля вкрала у мене й матінку,
Бо така вже була пора
Наджорстока… Відтоді й матиму
Осторогу: не вбий, не вкрадь.
Бог надав мені, півторарічному,
Статус круглого сироти:
“Ви з’єднаєтесь лиш у вічності,
Як зведуться усі мости”.
… По казармах і по гуртожитках
Я розтринькав кращі літа…
“Твою душу скалічив хто ж отак?” –
Божа трійця мене спита.
Відповім зазвичай я коротко:
“Та ж фашисти…” Хоч це й не так.
Й звинувачу я в часі скорому
Підлих сталінських посіпак.
Час проб’є, і мені, очкастому,
Все “таємне” розкриє світ…
Не вбиватиму і не крастиму,
І жалітиму всіх сиріт.
