Голова ж ти моя розбідова,
Посадова покищо…
Овва! –
По-ко-ти-лась
(Ні звуку, ні слова –
Прошуміла хіба що трава);
Заблищала на хвильку очима
І погасла у світлі зірок
(Не на плЕчах уже – за плечима,
Хоч безмовна, зате й без морок!)
Докотилась до крайнього краю,
До кінцевих кінців –
З бур’яну
Вже й не видно її…
Пошукаю
І погладжу її сивину.
