Голубіють за Карагандою
Згорблені, прибиті вітром сопки.
Над мілкою Черубай-Нурою
Шелестять тополі та осоки.
Табунам несіяне привілля…
Кров гаряча в коней і джигітів:
Хлюпне в ніздрі молодецтва хвиля –
Бризнуть з-під копит сузір’я квітів.
Еге-гей, простори неозорі!
Гей, вітри крилаті, суховійні!
На путі – казашки очі-зорі,
Теплі губи, радісні обійми.
Простели під юртою попону
І, щоб кров не гусла в синіх жилах,
Кумису піалу випий повну
І смикни комуза сухожилля.
І затихне вітер над водою,
І замре в повітрі гордий сокіл…
Голубіють за Карагандою
Зачаровані комузом сопки.
