Хто ти, красуне колишня –
Дочасно посивіла вишня
На тротуарі тугому, мов бубон,
І з тугою-хмарою в парі?
Бачу, що бувша, забута, забита і лишня
В цьому суспільстві,
На цьому огиднім базарі…
Бачу, що зайва,
Бо ти вже – не майво, не мальва,
Не мозаїчна майоліка, юна і вічна…
Хто ж ти, праматере,
Хто ж ти, Омего і Альфо,
Сива прохачко,
Затруєна водо протічна?
На тобі гривеник –
Більше не можу, бо злидень.
На тобі серце…
Та нащо тобі моє серце?!
Змісту ніякого
Навіть у слові «добридень»…
Краще піду,
Наплювавши водночас на все це.
Сам бо я старець…
- Наступний вірш → Іван Низовий – Задощило
- Попередній вірш → Іван Низовий – Лишається потратить копійки
(Оцінок ще немає)