“…І там, де твій батько Данило уранці вмивався,
Із гуркотом виросло чорне-пречорне дерево, високе-високе…”.
Це тітка-сусідка укотре хотіла повідати
Про те, як із батьком вони біля Дону стояли…
А дерево чорне й високе на тітку все падало й падало,
І все не давало докінчити казку-бувальщину.
Я так і не знаю, де батька не треба шукати
В тій звивині Дону, якої насправді немає.
- Наступний вірш → Іван Низовий – …все життя на пероні
- Попередній вірш → Іван Низовий – Пам’ять така несумлінн
(Оцінок ще немає)