Йде по вулиці жінка літня,
Світиться, мов зірка досвітня.
І на скронях світлої жінки
Розтають сивинки-сніжинки.
А довкола, на травах і квітах,
Срібно тчеться бабине літо.
Хай те літо й короткочасне,
Хай воно й минуще, те щастя,
Зате ж, гляньте, срібло снується,
Зате ж, гляньте, жінка сміється!
