Коли брехня відлине від підніжжя
Тарасового пам’ятника,
Й сонце
Осушить лицемірні сльозосоплі
На вічному граніті,
Я тихенько
Прийду до нього
І закам’янію
В мовчанні покаянному,
В зажурі,
І наберусь терпіння кам’яного,
Що будь-яке каміння перетре.
- Наступний вірш → Іван Низовий – Перечорніли голуби
- Попередній вірш → Іван Низовий – Ми й нині щедрі
(Оцінок ще немає)