Іван Низовий – Колядує дитинство моє: Вірш

Колядує дитинство моє
під січневими вікнами.
Через кригу шибок
ледь просвічуються каганці.
І виходять на ґанки
господині, нуждою забідкані,
І виносять дитинству моєму
ще теплі гречані млинці.
А млинцям тим хотілося
схожими бути на місяця –
Кругловиді були, як і він,
але темні лицем…
(На млинці місяцеві
не скоро ще тісто заміситься,
і лиш син мій поласує жовтим,
як місяць, млинцем).
“Колядин, колядин… –
Чую з року того повоєнного –
Я у батька один…”
Але батька із фронту нема,
І бабуся в молитві поминає когось,
убієнного,
Щоби я не помітив,
поминає вночі, крадькома.
“Колядин, колядин…”
Поспішаю додому з гостинцями,
І нарешті пірнаю в глибокий і теплий замет…
Під заметом – землянка.
На стіні – паперові жар-птиці.
На ослоні – бабуся.
На покуті – батьків портрет.