Річка ця, на жаль, колишня,
Комишами заросла,
А вона ж, їй-бо, не лишня
В цім краю колись була!
Де текла колись Комишна
Від села і до села,
Цвів бузок, біліла вишня,
Медоносила бджола.
А тепер – таке затишшя
Доокола заляга,
І в долині, й на узвишшях
Все від спеки знемага.
До Дінця не струми – сльози
Від колишньої ріки…
Отакі метаморфози,
Час незатишний такий!
- Наступний вірш → Іван Низовий – Казенний Торець
- Попередній вірш → Іван Низовий – Гарно звуть її – Червона
(Оцінок ще немає)