Крізь вікна замуровані не бачу,
що діється у світі. Ночі й дні
на роздуми життя своє я трачу –
ці роздуми вкорочують мені
дистанцію до станції останньої,
що зветься потойбіччям. Над усе
мене втішає те, що у коханні я
щасливий був…
… Цигарку надщесе
запалюю, наповнюю легені
живильним димом…
Нерви – в кулаці,
а в жмені – серце,
з’єдную кінці
з кінцями…
Свої думи сокровенні
ховаю від усіх…
- Наступний вірш → Іван Низовий – На грані зневіри
- Попередній вірш → Іван Низовий – Невже щасливі зрадники мої
(Оцінок ще немає)