Іван Низовий – Лисиці брешуть на щити: Вірш

“Лисиці брешуть на щити…”
А блискавиці – крешуть.
Сидять на березі кроти
І язиками чешуть,
І чешуть ситі животи:
“Нехай лисиці брешуть!”.
А по ріці пливуть плоти,
А на плотах – рубаки,
Упень порубані.
Хорти їм вигризають животи.
“То, мабуть, гайдамаки.
Вседно, що ті ж собаки…”.
А хоч би й так – пропав козак,
Порубаний уміло,
Й душа полишила відтак –
Голубка! – біле тіло,
А Дике поле від собак
Ще більше здичавіло.
“Лисиці брешуть на щити…”.
О лірнику-Бояне,
Якби ж оце поглянув ти
На поле Окаянне,
Давно позбавлене цноти,
Споганене і п’яне!
Кроти лисицям не брати.
Повія – вже не панна.
Орда чужа до блювоти
Об’їлася, погана!
Могили. Звалища.
Дроти. Осоння.
Сон. Осанна.
І синь.
По сині – воронці.
І ворони – під синню.
Пливуть по пам’яті-ріці
Всіх Січей праведних стрільці –
Старцями попідтинню,
Мов просять милостиню…