Любилось безоглядно, навмання,
Не бачилось і світу за порогом…
Я по стерні жену свого коня –
Примореного огира старого.
Розгублено підкови у житах.
Жита позаростали полинами…
І ти – немолода.
І я – в літах.
І ціла вічність пролягла між нами.
- Наступний вірш → Іван Низовий – Не відболи, любове тиха
 - Попередній вірш → Іван Низовий – Лети, мій лист, під вітру свист
 
                             Підписатися
                            
                        
                                            
                        0 Коментарі                    
                                        
                    
                                                                        Найстаріші
                                                                        
                                
                            
                                                
