Нічого не болить –
І то вже слава Богу,
Що тіло не болить.
А що болить душа –
Забудемо в цей день,
Всім болям відкоша
Дамо,
Адже на це
Ще маємо спромогу!
Який погідний день!
Хвалитися не стану,
Що справді заслужив
Такого диводня:
Гуде церковний дзвін,
І промені дзвенять,
Озвучують теплом
Вікна мого мембрану.
Який надійний день!
Не віриться, достоту,
Що я переступив
Поріг цей і межу…
На стику двох епох
Я сам собі кажу:
Ще житимеш в добрі
І матимеш роботу!
Який уважний день!
Згадали – не забули
Ні друзі, ні рідня,
Вітаючи мене
З відродженням надій,
З моїм ліричним днем,
Неначе б і себе
Поетами відчули:
Наговорили слів –
Хто в риму, хто й без неї, –
Епітетів гучних,
Метафор і те де…
Гуде церковний дзвін.
І в голові гуде,
Немовби я сиджу
На власнім ювілеї.
Який щасливий день!
Не хочеться хвалитись,
Та мушу я сказать
Бодай насамкінець:
Який же я такий
Справдешній молодець,
Що вдруге вже зумів
На світ цей народитись!
