1
Виводять на прогулянку щодня
Мене мої собачки невгамовні,
Й мої чуття – рефлекси безумовні –
Втішає ця собача клопітня…
2
Візьму на душу гріх
І попрошу Всевишнього,
А ні, то і з лихим зійдусь у змові:
– Верніть мені бодай краплиночку любові
Зі всього пережитого-колишнього!
3
Відділив позицію від пози,
Покаяння щире від клятьби:
Всі прогнози –
На печаль і сльози,
А надії всі –
На суд судьби.
4
Як довго я лечу без парашута –
Рахунок добіга десятка літ:
Ніякої ваги – душа розкута,
Ніякого падіння – лиш політ…
5
Я «щасливе сталінське дитинство»
Дивом пережив, перестрибнувши
З лободи – в солодку-ку-ку-рудзу…
6
Осанна дням осіннім жовто-синім!
7
Сумна ж ти, осене самотня,
На півдорозі до зими!
8
Десятиліття зневаги, зневіри і злиднів…
О, Україно, яка ж ти мені дорога!
9
Минулий час і в нинішнім трива.
Хто ж забува про це,
Того за ноги
Хапає вздовж гудронної дороги
Не трин-трава –
Гірка плакун-трава.
10
Роса на айстрі – усмішка крізь сльози.
Тче літо бабине і саван, і фату.
Сивіє дальній обрій – на сльоту.
Багріє ближній овид – на морози.
11
Вершина століття і тисячоліття.
Збираюсь в дорогу, нап’явши лахміття
Несплатних боргів та уявних заслуг…
Як довго тягтиму іржавий свій плуг?
12
Час такий – для епосу трагічного.
Та помер божественний Гомер…
Ні, нема нічого в світі вічного
Після того, як Гомер помер!
13
Ніякого відлуння. Хоч кричи –
Ніякого у відповідь звучання.
І множу я мовчання на мовчання,
У збайдужілім світі живучи.
14
Життя, окрім літературного,
У мене, бідного, нема…
Ото й кажу: дісталась дурневі
Сума з гріхами усіма!
15
Щасливий я громадянин!
Забув про гроші та розкоші.
Зате – аналізи хороші,
Всі позитивні, як один.
16
Не хочу вже ні слави, ні достатку
На бідній і знеславленій землі…
Маленьку б хатку і городу латку,
І кладку на Сулі в моїм селі!
17
На міцних підмурівках колишньої слави
Ми будуємо з глини, лози і сльози
Не державу – бліду лиш подобу держави,
Що впаде від найменших ударів грози…
18
Від Івана Савича листівку
Я одержав – радість-бо така,
Начеб я
З натхненням юнака
Вперше обіймаю гарну дівку!
19
Мій кращий вірш не народивсь і досі,
Хоч визрів задум в юності, давно, –
Чуття перегоріли, ну а досвід –
Всього лиш переброджене вино.
20
Щасливий,
Що дожив до катастрофи
Імперії червоних шовіністів, –
Шкода лише,
Що з-під її уламків
Я вже не встигну вибратись…
– Прощайте.
21
Я в жанрі доброго бурлеска
Скажу відверто, без оман:
Ця дівка – нуль як поетеска,
Зате як дівочка – тюльпан!
22
Я нічиєї слави не краду,
Зтишка в чужі не заповзаю душі –
Тихенько їм свої кисленькі груші
В своєму вельми скромному саду.
23
Мій колодязь літає у снах.
Зрідка він прилітає до мене
І приносить гостинець –
Студене
Джерело у ясних ясенах.
24
Благословен цей дощ на сухоту
Занедбаних надій!
З імли світанку
Вирізблюється вишенька в цвіту…
25
Моєї долі Еверест –
Держава незалежна!
А я лежу в самісінькім низу…
26
Яка задуха!
В казані небеснім
Доварюється путня злива.
27
Втекла дорога…
Хто наздожене
Літа минулі?
28
Пахне кукурудзяне молозиво
На асфальті мокрому. Чому я
Не маленький хлопчик?
