Міського в нас – лиш одіж та манери,
Та, мов дроти високовольтні, –
Нерви…
А все єство – у глибині села.
У кожного своє село
Й своя Сула,
Своя тополя і лелека свій,
І свій тривожний
Неповторний світ.
Коріння наше там – в ріллі дріма…
Ми завше там,
Хоч нас там і нема.
- Наступний вірш → Іван Низовий – Чолом тобі, спохмурене чоло
- Попередній вірш → Іван Низовий – А що станеться так
(Оцінок ще немає)