Мудрим вже ніколи я не стану,
Хоч і досвід маю немалий…
Доле, нерозважному Івану
Дурману-вина бодай налий
Повну чару!
Може, я забуду
Про свою обділеність гірку
Й не зазнаю осуду і суду
За недобре все, що на віку
Зопалу вчинив…
Примхлива доле,
Що ж ти заподіяла мені?!
Серце кволе й голе, без броні,
Вщерть налляте незболимим болем,
Наче найміцнішим алкоголем…
Як пече мені в серцевині!
- Наступний вірш → Іван Низовий – Печаль моя печаллю приростає
- Попередній вірш → Іван Низовий – Чи страшно помирати
(Оцінок ще немає)