Ми вичахли серцями. Ще нема
В них крижаної скутості. Та нині
Уже відчутно, як у серцевині
Поволі розростається зима.
Все більше острах до глибин пройма:
Це ж самота обступить, наче мури,
Це ж намете та-кен-ні кучугури
На всіх стежках, забутих усіма!
Куди прийшли ми в переддень зими
І з чим зостались на її порозі,
Розгублені до решти і в тривозі?
Невже не знали в молодості ми,
Що все минає – і весна, і літо,
І нікому нас буде пожаліти?
