Я незлюбив тебе. Свій гріх
Я відмолю колись, бо знаю,
Що повернусь до тебе, краю
Чужий, – своїм серед своїх.
А нині ти мені – чужий,
І я не свій іще для тебе:
Все чужоземне й чужонебе
Тут, де піввіку я прожив…
Луганщино, з твоїх полів
Я маю хліб свій і до хліба,
Але до серця ближча скиба
Ріллі, де рід мій весь поліг, –
Моє Посулля. Там жалів
За комуняками не мають
І бандюків не обирають
У владу внуки “куркулів”…
Прости, Луганщино, мені,
А я – тобі готов прощати,
Повірмо: нас не роз’єднати
В обом нам рідній стороні –
В пра-Україні!
