Ні барвінку, ні черемхи, ні бузку, –
А були ж усюди – щонайкращі, –
Заснували давню стежку нешвидку
Лісопарку здичавілі хащі.
Продираюсь крізь галуззя – і ніде
Не знаходжу мамину могилу…
Серце ледве б’ється, через силу;
В голові вселенський дзвін гуде;
Кропива жалюча, і колючі
Будяки, й докучливі джмелі…
В небі – крони кленів кругойдучі,
І нема опори на землі.
- Наступний вірш → Іван Низовий – Запитання без відповіді
- Попередній вірш → Іван Низовий – В Сумському соборі
(Оцінок ще немає)