Надіюсь, не згорять мої рукописи
в тюремних сейфах офісів приватних,
чекаючи на вирок. Час триватиме
і визрівати в ньому будуть оплески
майбутніх читачів. Не меценатові
дістанеться ця вистраждана слава,
а лиш мені, кого сліпа держава,
як завше, не помітила у натовпі.
Цих оплесків збадьорюючі виляски
народного поета надихатимуть
на творчі злети… Королівські милості
ніякого відношення не матимуть
до успіху в читацькім середовищі
поезії, що в муках нарождалася
і справжнього тріумфу все ж діждалася,
тому в народі буде жити довго ще!
- Наступний вірш → Іван Низовий – Колись до мене ставились
- Попередній вірш → Іван Низовий – Помирають поети
(Оцінок ще немає)