Намалюй, морозе, на вікні
Все, що малював мені в маленстві:
Літній дощ у грозовім шаленстві,
Щоб аж по обличчю струменів.
Щоб усе, як і колись, було:
Під дощем ростеш собі, мов ясен,
А довкола – світ, росою рясен,
І сіяє Псло, неначе скло.
Не шкодуй, морозе, ні снаги,
Ані хисту – для добра ж, морозе, –
Не малюй лиш материні сльози
Та гарячі від крові сніги.
Намалюй, морозе, на вікні
Все недомальоване тобою,
Що заснуло радістю в мені,
Радістю – не сивою журбою:
Матір, щоб сміялась, як тоді,
Хату, щоб у соняхах біліла,
Землю, щоб війна їй не боліла,
Двоє сонць – у небі й на воді.
