Ні нахабства,
Ні пихи,
Ні зайвих амбіцій…
Цвірінчу на жердинці,
Ховаюсь під стріху.
Маю ласку від Бога,
Від поезії – втіху,
Свою власну стежину
В гіркім терновіці.
Маю друзів незрадних –
Людей і собачок,
З ними хліб свій ділю,
Своє щастя-нещастя…
Голодую-бідую у відчаї
Зчаста
Й не прошу,
Не приймаю
Ніяких подачок.
- Наступний вірш → Іван Низовий – Тепло останнє віддає земля
- Попередній вірш → Іван Низовий – Як помру, то
(Оцінок ще немає)