Ні, не можу – собака плаче,
Навпіл душу мені розрива
Неосмислене горе собаче,
Біль, не втілений у слова!
Не по-людськи собака тужить,
Не по-людськи вона стражда –
А навколо така байдужість,
Що аж очі мені виїда!
Чим зараджу тобі, собако,
Я ж не вмію долати зло:
Був я кривджений ним всіляко,
І мені, як тобі, пекло…
По-собачому вив, бувало,
Серед людства один, як і ти,
І на горе моє не впало
Ні сльозиночки доброти…
Не жаліюсь – тебе жалію,
Як і всіх на землі собак,
Всіх собак розуміти вмію,
А людей – не збагну ніяк!
Потерпи іще трохи, друже,
Може, пройде твоя біда,
А якщо вже занадто дуже
Допікає – то поридай.
Скоро спуститься з неба янгол
І до раю тебе забере.
Твій же кривдник,
Дурний і п’яний,
Не по-людськи нехай помре!
