1
О, жінка…
Я їй лірику читаю,
Вона ж свої біленькі та хороші
Встромляє до кишень моїх,
Чи є там
Достоїнство мужчини –
Путні гроші…
2
О, жінка…
З ранніх літ вона донині
Шматком останнім ділиться зі мною,
Її ж думки і почуття глибинні
Усе життя покриті таїною.
3
О, жінка…
Я ж любив її колись –
Тонесеньку і витончену діву…
Слізьми і кров’ю очі налились:
В них милості – нема.
В них море гніву.
4
О, жінка…
Не дружина й не сестра,
З далекого
Забутого навіки
Вона до мене руки простира
І подає, вмираючому, ліки.
5
О, жінка…
Я її увіч не бачу –
Щось мелькотить і барвами всіма
Засліплює.
Коли ж її нема,
Знов долю проклинаю розсобачу.
6
О, жінка…
Аж медова, бо – чужа.
Своя –
Гірка отрута з чорним перцем.
Обидві в’ють кубелечко під серцем –
Одна другій, їй-бо, не заважа!
