І вважав я тебе за людину
тридцять літ, але стався регрес:
ти загавкав на мене з-під тину,
мов паршивий озлоблений пес!
* * *
Стулив поемку з віршиків стареньких
і в ній довів з усіх, як є, сторін,
що путній хрін таки ж гіркіший редьки,
хоча без пляшки й він – хреновий хрін.
* * *
Від біди й подітися вже ніде…
З байстрюків хіба що в приймаки?
Не добили два невдатних Леоніди –
їм на зміну «примандатились» Вітьки…
* * *
Сказано: не сотвори кумира,
на божка земного не молись –
в нього крім кормила є кормига…
Недруг твій до неї ласо прикормивсь!
* * *
Що мені іще зосталося зробити,
як найголовніше на віку?
Таж раба в собі нікчемного убити
і померти, як годиться козаку!
* * *
Відірвавсь від села й не приріс
я до міста… Хоч питва і їжі
вистачає, старому, – та скрізь
я не свій… Випадковий заїжджий.
