Твоїми очима дивлюся у твій телевізор
І бачу вируючий вулик Верховної Ради,
А в ньому – тебе, моя бджілко з луганського саду,
Моя берегине, моя неповторна Олено.
Тьмяніють в уяві моїй Беатриче й Лаура,
Такі безтілесні, такі ефемерні коханки
Великих поетів…
До тебе ж я можу діткнутись
Рукою,
До телеекрану її притуливши.
А ще час від часу я чую твій голос, Олено,
Мобільно-бадьорий
З глибин телефонної рурки
І сам собі заздрю:
Ні Данте не мав, ні Петрарка
Такої натхненниці!
Дякую Богу і долі…
- Наступний вірш → Іван Низовий – Ми й нині щедрі
- Попередній вірш → Іван Низовий – Мечі перекуємо на орала
(Оцінок ще немає)