Паралельні світи – я і ти.
Нам ніколи не злитись в один.
Ми злимося на плинність годин
Самоти, суєти, марноти.
Я крізь цей мерехткий частоплин,
Крізь текучу слизоту сльоти
Виглядаю тебе.
Тільки ти –
Мимотічна.
Я знову – один.
Видивляюсь аж до сліпоти
В мозаїчне сум’яття картин
І видінь:
В лободі – Лебедин,
Люботин в забутті люботи.
Ох, нап’юся вина-блекоти,
До загину загнуся на тин
І відчую жагою клітин
Смертну втрату своєї мети.
