Катерині
Плетені тини всі в паволотті
Кукурудзи воскової стиглості.
Лежачи під плотом, поклик плоті
Того літа вчути ще не встигли ми.
Цілувались так, аж захлиналися
Надлишком жадань недовідомих ще.
Зорі іронічно посміхалися,
Неземне фіксуючи видовище.
Постаріли геть мої всі спомини,
Дещо лиш насниться і примариться…
Подивом твій погляд синій сповнений,
Мабуть, і до смерті не затьмариться!
