Поезія для мене – та ж потреба
Щоденно фіксувати почуття
І настрої:
Зірок з високонеба
Я не зриваю.
Знаю допуття,
Що я не геній.
Просто я віршую,
Щоб дихати й не чутися рабом
Буденщини.
Найперше я віншую
Лиш те, що власним виносив горбом, –
Життєвий досвід!
Дехто посміхнеться,
Читаючи наївні ці рядки…
Мені не все задумане вдається –
І я це звірив досвідом гірким.
Не заздрю ані-ні лауреатам –
На власній гілці тихо цвірінчу,
І самота лірична, мовчкувата
Мене, мов брата, гладить по плечу.
- Наступний вірш → Іван Низовий – На перехресті, наче на хресті
- Попередній вірш → Іван Низовий – Колись у нас була земля
(Оцінок ще немає)