Я привчав себе, непокірного,
жити поповзом, напівподиху,
упівголосу: чув я шкірою
небезпечність малого подвигу!
Ти – колгоспник, тож двигай вилами,
самознищуйся самовіддано –
всі герої давно вже вилягли
й самогубством скінчили Ідени…
Не одну борозну колінами
проорав на нічийнім полі я,
перш ніж відчай на полі мінному
загнуздавсь переможно волею.
Годі повзати, напівдихати,
тихим пошептом протестуючи
проти тої сваволі дикої,
що в сільських бур’янах існує ще!
І тоді-то в мені прорізалось
те, одвічне, ще Богом дане нам,
те, що звалося Запоріжжями
і відлунювалось Майданами!
