Проснувшись, я завжди чекаю дива:
Ось бризне сонце, росами загра
Й оновиться земля,
Вродлива і щаслива,
Від синього Дінця – до сивого Дністра!
Виходжу на балкон.
У безгомінні –
Все той же довгобуд,
Сміття і бур’яни,
І все довкруг в такому запустінні,
Як це було колись, після війни…
О, краю мій, окрадений до краю,
Як ти болиш мені,
О, краю мій!
Вже й не живу,
Одначе ж не вмираю,
Й на смерть легку не маю вже надій.
