Провітрю леготом і променем прогрію
Свою кімнату вікнами на схід,
Всі сумніви, якими я хворію,
Ясним дощем прополощу як слід,
І втішуся останньою весною,
Бо маю вже таке передчуття,
Що незабаром, скоро вже, зі мною
В зажурі попрощається життя.
Я не боюся тихого прощання
Насамоті, без друзів і сім’ї,
Аби лишень у шелесті клечання
Не плакали – сміялись солов”ї…
- Наступний вірш → Іван Низовий – Мінор, іще мінор
- Попередній вірш → Іван Низовий – Молодим – своє
(Оцінок ще немає)