Режим колишній не довішав
поетів – де-не-де щебечуть,
дарма, що нині не до віршів…
Та ще не вечір, ще не вечір!
І я ще здосвіта римую
свої думки песимістичні
про зброю втрачену і збрую,
про вічні острахи дотичні…
Але іржуть на рубіконі,
на потопельнім запорожжі
чи то баскі пегаські коні,
чи то поганські вражі рожі.
І я в’яжу тремтячу риму
до нетерплячого сідельця
і мчу на рать необориму,
калину тулячи до серця…
