Ріка за обрієм впадає в небо,
І небо розливається ушир:
Пливуть по ньому мрійні, безпричальні
Копиці сіна і копиці хмар.
Пливуть хати, від берега відбившись,
Вмостившись на плотах із живоплоту.
Пливуть мої думки услід за ними –
Їм просторо, привільно…
Пливемо…
Ген-ген, далеко – оком не сягнути
І серцем не збагнути – пролягла
Незрима лінія, де небо неокрає
Впадає, так довірливо і щиро,
У Вічності безмежний океан.
- Наступний вірш → Іван Низовий – А що станеться так
- Попередній вірш → Іван Низовий – Водорості зелені
(Оцінок ще немає)