Розворушу байдужу душу,
Примушу душу до душі
Тяжіти.
Тяжко жити мушу –
Чужа душа в товариші
Не поспіша!
Спишу на тишу,
На незворушність:
“Не тривож…”
Ну, що ж – тривожити облишу
Душевну тишу.
Лише хто ж
Душитиме душі байдужі,
Недужі залишки олжі?
Одужуй скорше!
Наші душі –
Лежачі ружі на межі…
- Наступний вірш → Іван Низовий – Кінець сільської ідилії
- Попередній вірш → Іван Низовий – Погода така мінлива
(Оцінок ще немає)