Іван Низовий – Село моє – найвища насолода: Вірш

Село моє – найвища насолода
Води в криниці в чаші комишів.
Не поскупилась матінка-природа,
Витворюючи диво для душі!
Сула селом уздовж химерних вулиць
Вужем шелескотить: наз-до-же-ни…
Летить бджола у потаємний вулик,
Лишаючи слідочок медвяний.
Грушевим цвітом закутки пропахли.
Посеред лук, без припутня, щодня
Пасуться верби, взявши попід пахви
По кілько полохливих вербенят.
І – солов’ї!
Витьохкують натхненно
Таку погоду – кращу, ніж в раю.
А я ж бо думав: знаю достеменно
Усе про рідну Марківку свою…
Багато що відкрилося уперше,
Однак – не все.
І добре, що не все:
Ще ж стільки дивовидів і довершень
Мені село гостинно піднесе!
Подякую за воду і за вроду,
За день погожий і за гожу мить,
І коника в траві не потривожу,
І цвіркунця у згадці –
Хай цвірчить…