Так хочеться з цієї колотнечі
Світ за очі втекти без вороття,
Своє почати заново життя,
Забувши все, що скоїлось до втечі.
А скоїлись такі жахливі речі,
Такі гіркі – до вовчого виття!
Такі гріхи тяжкі без каяття
Колодами лягли на кволі плечі.
О де ви, де, пророки і предтечі
З мого буття чи, скорше, небуття –
Од вас мені ніякого пуття
І визиску ніякого, до речі!
Моя душа, мов скривджене дитя,
Що визирає злякано з-за печі.
