Соромимось зізнатися в любові
До України,
Й заповзято лаєм,
Що не така вона,
І дозволяєм
Топтатись по святинях чужакові.
Чи яничарства ген у нашій крові
Завівся і приживсь,
А ми й не знаєм,
Що, лаючи своє,
Себе втрачаєм
В ментальності чужій, в ненашій мові?
Чи ми лиш тимчасовці випадкові
У цім краю, що мав би стати раєм,
Де ми себе бездушністю караєм,
Соромлячись відвертої любові.
