Іван Низовий – Сотні рік вбира Дніпро: Вірш

Про Дніпро повинен знати
Кожен божий чоловік,
Бо ж ріка ця – рідна мати
Багатьох чудових рік:
Псла, Десни, Орелі, Росі,
Ворскли, Прип’яті, Сули,
Що, стрімкі й дзвінкоголосі,
В Україну притекли
З глибини віків,
І кожна
За собою привела
Річенят малих…
Не можна
Всіх назвати!
Лиш Сула
Має кілька діток:
Удай,
Ромен,
Терн
І Лисогір
(Порахуй – не переплутай
І по карті перевір!).
Ворскла Ворсклицю приймає
В лоно матірнє,
А Рось
За доньку Росаву має,
А Росава – ще когось…
Річки жодної немає,
Що притоки не прийма
І струмків не обіймає
Берегами обома.
Всі ж несуть прозорі води
До великого Дніпра
Задля злагоди і згоди
І суспільного добра
І вологи щоб, і тіні
Вистачало по степах,
Щоб всепростір в Україні
Вседостатками пропах.
Щоб і Київ наш, і Канів,
Запоріжжя і Херсон
Променилися вінками
Хвилесплеску в унісон,
Мов на Йвана на Купала;
Щоб дзвеніла далина,
Щоб країна рідна знала:
Найпрекрасніша вона!
А вона ж таки й насправді
Найпрекрасніша завжди:
Тут жили мій дід і прадід
І прапрадідів діди.
Тут історія творилась
В бурунах вогнів і вод,
Україна боронилась
Від нахабства всіх заброд.
В грозовім середньовіччі
В Запорогах, на Низу
Накликали грізні Січі
На напасників грозу.
Від Самари і до Криму,
Від Сули й до Буджака
В ті часи не мала втриму
Кінна вольниця легка.
Допливали до Синопа
Чайки – сестри байдаків,
Дивувалася Європа
Гордій славі козаків…
З покоління в покоління
Переходить – не вмира
Незнищенна і нетлінна
Слава нашого Дніпра!