На парковім узліссі – шість кибиток
І шість багать щовечора цвіло…
Ні керогазів, ні електроплиток,
Ні газу, ні вугілля не було
В Комуні й поза нею. Тож варили
Кандьор на бу”ряні та кізяках…
Іржали ожереблені кобили
В небесну вись, де був Чумацький Шлях.
Лялькові ефіопи – циганчата
Водили свій дикунський хоровод…
Посередліття – це лишень початок
Пов’язаних з циганами пригод.
Вони до нас приїхали в Комуну
Допомогти селянам жнивувать
Й підзаробити трохи, бо кому не
Хотілось хліб по голоді жувать?!
Вродили тогоріч ячмінь і жито,
Картопля та цукрові буряки,
І тим, хто не помер, хотілось жити
У ситості й достатку залюбки.
Цигани – косарі та скиртоправи –
Не лінувались, вміли працювать
Стахановськими темпами, це правда,
Я бачив це, тож нічого брехать.
Циганки ж підбирали колосочки,
Щоб на току вручну обмолотить;
Допомагали їм сини і дочки
Маленькі – все ж робота гоготить!
Звезли на тік і зсипали в комори
Достаток збіжжя – ось таке воно!
Та налетіли різні прокурори
І фінагенти – вигребли зерно.
Циганам не дісталося нічого,
Й не винний перед ними голова
Зніяковіло чоботом почовгав
По висівках, прорік такі слова:
«Зимуйте в нас. Утеплимо кибитки.
Для коней будуть сіно та овес.
Кухарка всі залагодить вам збитки
Кандьором… От і сказ мій вам увесь!».
Зазимували в хуторі цигани
В утеплених кибитках, та коли
Небачені морози й урагани
Ударили, по-вовчи загули,
То всі циганські діти захворіли…
А ліків же ніяких не було…
По хатах розібрали і пригріли
Дітей селянки – лихо обійшло.
І жодної найменшої крадіжки
Не сталося в Комуні… Отаман
Мав при собі батіг і владні віжки
І вмів перевиховувать циган.
Весною відбулися розрахунки
За чесний труд – всім виділив колгосп
По зав’язку добром набиті клунки
Стандартні (не зобидити б когось!);
А в клунках тих – макуха й бараболя,
Сальце, пшонце, з мелясою пляшки,
А ще коронний виплід білополя –
В три кулаки цукрові буряки!
Прощалися заплакані цигани
З комуною солдаток і сиріт,
І жодної образи чи догани
З обох сторін – в очах лише привіт
І вдячність!
Що б мені не говорили
Всілякі шовінюги –
Певна річ,
Це є брехня!
І жодної могили
В Комуні не з’явилось тогоріч…
Людей, виходить, люди рятували
Від смерті – все ділилося навпІл;
Цигани і селяни працювали,
Щоб не порожнім був їх спільний стіл!
Тривожу час від часу спомин давній
Про всенародну єдність: а було ж!
Циганко молоденька, погадай-но,
Все добре спом’яни і розтривож…
