Діоген сидів у бочці
З-під маслинового масла,
Філософствував, звичайно,
Як годиться мудрецям…
Народився, бач, в сорочці!
Зірка досі ще не згасла
Діогенова… Це тайна
Нерозгадна до кінця.
Гена теж сидить на бочці,
В бочці тій ячмінне сусло
Закипає самограйно…
В голові у Гени – крен:
“Ось і я сиджу… в сорочці,
І думок в мене нагусло,
Як муляки, й чуюсь файно,
Мов сучасний Діоген!”.
А дружина Гени, Лєна,
Мов розлючена Ксантипа,
Все шукає по базару
П’яндилигу-мудреця…
Лєна зловить “Діогена”
Й так відлупить того “типа”,
І завдасть такого жару,
Що… (ця притча без кінця).
- Наступний вірш → Іван Низовий – Хто куди роз’їхались
- Попередній вірш → Іван Низовий – Актуальне