Сула і Псло течуть в моїй крові –
Юнацьких мрій зализують руїни,
Аби на свіжих дернах України
Мої Великороди й Низові
Вростали в небо синє без журби,
Без тягаря минулого на плечах
І не шукали виходу у втечах
З низин обжитих за чужі горби.
Моє село на гілочці Сули –
Пекуча, найродиміша кровина, –
Моя провина в тім, що пуповина
Обірвана… Джерела всі втекли
В драговину журби – не загорби,
Пропали не в чужім – своїм болоті…
Моє село, живу в такій скорботі –
Хоч вішайся ні тіні від верби!
А в Сумах Псло – ще хлюпає весло,
Ще хвиля б’ється в берега цямрину, –
Де я навіки втратив Катерину,
Де все, що я посіяв, не зійшло…
В текучім сні в нев’янучій траві –
Несуєтна пульсуюча стежина:
Іду по ній – там Суми, Катерина,
В очах у неї – сплески хвильові…
