Над Супоєм насупилась доба
Невпевненості лячної людської.
Супій прадавній,
Ти хотів хіба
Дожити до сучасності такої?
Віками плив – надіявся, мабуть,
На українське щастя непропаще,
На впевнено-прозірливу майбуть,
Коли хороше зміниться на краще…
Некращі дні стоять в Яготині,
Кріпацькі майже,
Як в часи Тараса,
І десь поділись сили рятівні,
Й нема спасіння від святого Спаса.
Спаси усіх нас, Боже, й сохрани,
Щоб ми жили в добрі і супокої,
Яготину щоб снились мрійні сни
На тихім і замріянім Супої!
- Наступний вірш → Іван Низовий – Річка мого дитинства
- Попередній вірш → Іван Низовий – Остер
(Оцінок ще немає)