Свячену крашанку насилу
Кочу з минулого туди,
Де через мамину могилу
Епоха витовкла сліди.
Свою сізіфову роботу
Ніколи я не полишав:
Крізь рясноту брудного поту
Світитись прагнула душа.
Який занедбано-убогий
Мій край, а думалось, в раю
Від плісняви ідеологій
Очищу долю я свою…
Несусвітенна заморочка,
Подій убивча крутія –
Ані хреста, ані горбочка…
Котися, крашанко моя…
- Наступний вірш → Іван Низовий – Образок про мірошника Яриша і його млинці
- Попередній вірш → Іван Низовий – Перемінився цілий світ
(Оцінок ще немає)