Сиджу на покуті святім, умиротворений,
під осіянними іконами, під омофором,
і, мов дітвак,
молюсь на трійцю соняхів,
які прийшли в мій дім з полів Луганщини,
з петлюринсько-сосюринської волі,
із вольниці булавінсько-махновської,
прорвавши рубежі оледеніння,
блокадні рубікони регіону,
і світять, мов затеплені свічки…
Це – мій автопортрет на тлі надії.
- Наступний вірш → Іван Низовий – Термінову даю інструкцію
- Попередній вірш → Іван Низовий – Занепадаю
(Оцінок ще немає)