Іван Низовий – Син великого Дону: Вірш

Красень Сіверський Дінець,
Що тече Донбасом, –
Світотворення вінець,
Хоч примерк із часом.
Починається ж Дінець
В крейдяних яружжях –
Ледь помітний струменець
У мілких калюжах…
Срібна ниточка тонка
Обрії зшиває
Синьогладдю,
І ріка
В силі прибуває.
Набирається снаги
В джерела, криниці,
Додають снаги сніги
Й дощові грімниці.
До Чугуєва ріка
Врешті добігає,
Не широка й не вузька –
Певний простір має…
Мимо Змієва, в полях,
Вже подібно змію,
Випетльовує свій шлях
Ген під Балаклію.
Наростає водострум
Дужо й променисто:
Притіка Дінець в Ізюм –
Пракозацьке місто.
Мимо селищ, мимо сіл,
Де на вербах бусли,
Там вливається Оскіл
У Дінцеве русло…
На Червоний на Лиман,
Через Святогір’я –
На Лисиче,
Де курган
Стереже безмір’я…
І на цьому – не кінець
Силі центробіжній:
Мимо – Сєверодонецьк,
Борівське, Рубіжне,
Нижнє і Слов’яносербськ
У красі квітчастій
(“Ти ж, Трьохізбенко, не сердьсь,
Я спішу до Щастя!”).
За Станицею ріка,
Широкорозлита,
Вже й кордон перетіка
Без контролю й мита.
Для Дінця ніщо – кордон,
Навіть міждержавний…
Кличе сина Тихий Дон –
Танаїс прадавній!
Найлюбіший для краян
Наш Дінець красивий,
Оспівав його Боян
В давнині ще сивій;
І Сосюра, наш співець,
Ніжно і бурхливо
Славив Сіверський Дінець –
Вседонбаське диво…
Всі луганські “солов’ї” –
Лірики двомовні –
По Дінцевій течії
В поетичнім човні
Люблять плавати –
Краса
Вабить їх Дінцева:
Найсиніші небеса,
Воля чебрецева…