Терплячий наш народ.
Воли терплячі.
Тяжку поклажу сотні літ везуть.
Налигачем
Погоничі
Ледачі,
Посмикуючи,
Нам торують путь
До світлого майбутнього –
На бійню
(О скільки позлітало вже голів!)…
А може, ми не зовсім безнадійні,
Якщо Батурин ще не відболів,
І Крути ще викручують нам совість,
І крутоброво хмуриться Кобзар,
І наша вся історія –
Це повість
Сумна
Про Берестечко і Базар?
Терплячі ми. Стожильні ми. Камінні.
Ми живемо – немов не живемо.
В якому ж ми столітті й поколінні
Гнітюче поламаємо ярмо
І станемо народом, не волами,
Таким, як до “воз’єднання” були?!
…Народом ще й сьогодні ми не стали,
Але сьогодні ми вже не воли!
