Яка притишена печаль!
Громово стукає наручний дзиґар
І чути, як тече по венах кров.
* * *
«На вгороді верба рясна…»
А під тою під вербою
Сива жінка зажурилась.
* * *
Стежка загубилася в осоті.
Як же я пройти тепер зумію
До мого села, в моє дитинство?
* * *
Вечоріє. Глибшають калюжі.
Місяць, запірнувши у безодню,
Ледь видніє – отакий маленький.
* * *
Той рядок, що уві сні приснився,
Випав із свідомості. Шукаю
Той рядок. Він був такий чудовий!
* * *
Читаю верстку збірочки своєї,
Шукаючи ту помилку найбільшу,
Яку ніхто ніколи не помітить.
* * *
Сьогодні в мене вкрали гаманця
З одною гривнею…
Ото розбагатіли!
* * *
Поетеси ялові, амбітні
На трибуну лізуть, наче мухи
На пиріг солодкий. Отакої!
* * *
Вдала фотографія – на ній
Зовсім я не схожий сам на себе.
Як же гарно я замаскувався!
жовтень 1997
* * *
За чашкою доброї кави
Знаходимо порозуміння
Ми – два антиподи.
* * *
Читаю твори Мопассана.
Яка цнотливість і яка порядність
На тлі сьогоднішнього порно!
* * *
Маленька, недосвідчена повія
Мене навчила цінувати душу
І тіло. Хто її цього навчив?
* * *
Я нині не читаю – перечитую,
І не пишу, а лише переписую
Своє життя: як мало в ньому змісту!
20.10.1997
* * *
Прошелестів по падолисту
Ранковий дощик. Просвітліло
На горизонті і в душі.
* * *
Прийшов у гості друг.
А через п’ять годин
Від мене вийшов недруг…
* * *
Позичив гроші – друга пожалів.
Мій друг зненавидів мене,
Розбагатівши.
жовтень 1997
